Ліквідація підприємств різних форм власності

Юридична  компанія «Дем’яненко та партнери» надає комплексні юридичні послуги з ліквідації підприємств усіх організаційно-правових форм. Сьогодні, ліквідація підприємств характеризується певним підходом, в якому мається на увазі оптимальний вибір способу ліквідації і підготовку до закриття підприємства.

Існують різні способи закриття, які визначаються наступними мотивами: мета закриття, причина закриття, станом пасивів і активів підприємства, наявністю кредиторської та дебіторської заборгованості. Спосіб ліквідації підприємства обґрунтовується на підставі аналізу балансу підприємства і установчих документів

Перед закриттям, слід вирішити такі проблеми як, виплата зарплати і правильне звільнення; стан банківських рахунків; робота з дебіторською заборгованістю і активами; закриття договорів з контрагентами; робота з активними кредиторами і кредиторською заборгованістю; тонкощі звітності на всіх етапах ліквідації.

Підготовка до закриття підприємства, потрібна для правильного завершення господарської діяльності і відсутності проблем з різними контролюючими органами. Адвокати та юристи нашої компанії здатні здійснити всі види ліквідації підприємств в будь-якому місті України, незалежно від місця реєстрації!

Юридична компанія «Дем’яненко і партнери» надає повну підтримку і консультацію в наданні послуг з питань ліквідації підприємств.

Покрокова інструкція добровільного припинення ТОВ

В умовах, які виникли сьогодні у світі, а саме спалаху вірусу «COVID-2019» та оголошенням всесвітньої пандемії, заклади громадського харчування, торговельно-розважальні центри, інші заклади розважальної діяльності, фітнес-центри, заклади культури змушені тимчасово припинити свою роботу.

З метою недопущення розповсюдження коронавірусної інфекції, збереження життя, здоров’я та забезпечення безпеки працівників та оточуючих людей, у випадку виявлення у працівника первинних ознак захворювання, роботодавцям рекомендовано негайно забезпечити направлення такого працівника до медичного закладу для встановлення відповідного діагнозу. З метою реалізації заходів, передбачених законодавством у разі встановлення карантину, роботодавці зобов’язані вжити всіх можливих заходів. Державна служба України з питань праці навела перелік таких заходів:

• надання працівникам щорічних основних та додаткових відпусток, інших оплачуваних відпусток, передбачених законодавством;
• надання відпусток без збереження заробітної плати за заявою працівників;
• встановлення працівникам неповного або скороченого робочого часу;
• запровадження роботи змінами;
• тимчасове запровадження дистанційної або надомної роботи;
• введення простою;
• продовження роботи за умови застосування засобів індивідуального та колективного захисту. (див. першоджерело http://dsp.gov.ua/zakhody-iaki-maiut-vzhyty-robotodavtsi-z-metoiu-nedopushchennia-rozpovsiudzhennia-koronavirusu/)

Однак, як довго малий та середній бізнес в таких умовах зможе «простояти на ногах»? У зв’язку із численними зверненнями керівників підприємств для отримання консультації щодо ліквідації товариств з обмеженою відповідальністю, інструкція по даному питанню є досить актуальною.

Добровільне припинення товариства здійснюється за рішенням загальних зборів учасників або за рішенням єдиного учасника (якщо товариство має одного учасника).Пропонуємо ознайомитись із орієнтовним переліком питань порядку денного загальних зборів товариства:

• прийняття рішення про ліквідацію ТОВ;
• затвердження порядку (етапів) ліквідації ТОВ;
• про затвердження персонального складу комісії з припинення (ліквідаційної комісії) або ліквідатора, визначення їх повноважень;
• встановлення строку для заявлення кредиторами своїх вимог до ТОВ, який не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи;
• обрання особи, відповідальної за проведення державної реєстрації змін до відомостей про ТОВ, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР);
• прийняття рішень щодо інших додаткових питань, внесених до порядку денного (за потреби).

Частиною 1 статті 105 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено обов’язок учасників товариства повідомити про своє рішення орган, що здійснює державну реєстрацію протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення.Тобто, уповноваженій особі товариства необхідно звернутися до державного реєстратора із оригіналом або нотаріально засвідченою копією вищезазначеного рішення загальних зборів товариства та зареєструвати його в ЄДР.

До ЄДР вносяться відповідні відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення (ч.1 ст.105 ЦК України).

Наступним етапом, після внесення даних про припинення товариства до ЄДР є повідомлення контролюючих органів про початок процедури ліквідації компанії.

Згідно п.11.1. Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011 платник податків зобов’язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Користуйтеся консультацією: Механізм та проблемні питання спадкування частки в товаристві з обмеженою відповідальністю

Згідно рекомендацій податкових органів, необхідно подати наступний перелік документів:

• заяву платника податків за формою 8-ОПП (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1562-11);
• оригінал довідки за формою 4-ОПП (у разі наявності, видавалась до кін. 2016 року);
• копію протоколу (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію;
• копію протоколу (рішення) про створення ліквідаційної комісії.

Після повідомлення податкових органів необхідно перейти до процедури виявлення кредиторів та повідомлення їх про початок процедури ліквідації компанії, а також стягнення дебіторської заборгованості.

З дати внесення до ЄДР запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов’язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені ЦК України строки.

Наступним етапом в процедурі добровільного припинення ТОВ є продаж усіх активів компанії, задоволення вимог кредиторів, проведення розрахунків із учасниками компанії у відповідності до розміру їх корпоративних прав, оформлення ліквідаційного балансу компанії.

До задоволення вимог кредиторів також входить здійснення всіх розрахунків по сплаті податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків. У разі, якщо після розрахунків з кредиторами ще залишаються будь-які активи, необхідно провести розрахунки з учасниками компанії.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи та забезпечує подання до Центру обслуговування платників податків за місцем реєстрації такого платника (п. 11 ст. 111 ЦК України).

Для оперативного та якісного проведення процедури припинення та зняття з обліку в контролюючих органах платнику податків до завершення строку пред’явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) згідно ч. 3 ст. 111 ЦК України, закриває розрахункові рахунки в банківських установах та отримує виписки по рахунку за останні 3 роки, анульовує свідоцтва, дозволи, акредитації на митниці, вживає заходів щодо виключення з реєстрів, тощо. Інструкція закриття рахунків клієнтів банків затверджена Постановою Правління Національного банку України 12 листопада 2003 року № 492 (далі – Інструкція).

Інструкцією встановлено, що банк закриває поточний рахунок юридичної особи-резидента на підставі інформації, отриманої від контролюючих органів та з Єдиного державного реєстру у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) для проведення ліквідаційної процедури використовує один поточний рахунок юридичної особи-резидента, що ліквідовується. До банку в цьому випадку подається копія рішення учасників або органу юридичної особи-резидента, уповноваженого на це установчими документами.

Користуйтеся консультацією: СТАТУТ 2019 відповідно до Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) для закриття інших рахунків, які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури подає до банку заяву про закриття рахунку, підписану особою, яка згідно з рішенням учасників юридичної особи-резидента, призначена ліквідатором (за умови проведення ідентифікації та верифікації відповідно до законодавства з питань фінансового моніторингу), та копії рішення учасників про ліквідацію юридичної особи-резидента, засвідченої в установленому законодавством України порядку або уповноваженим працівником банку. Поточний рахунок, який використовувався для проведення ліквідаційної процедури, закривається банком на підставі поданої ліквідатором заяви про закриття поточного рахунку.

Поточний рахунок клієнта закривається на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням обов’язкових реквізитів, передбачених Інструкцією.

Зручним є те, що заяву про закриття поточного рахунку можна подавати до банку в електронній формі засобами інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем, якщо це передбачено договором банківського рахунку.

Також, необхідно вжити заходів, щодо звільнення працівників, на підстав п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. При звільнення працівників необхідно враховувати положення ст. 49-2 Кодексу законів про працю України. Зокрема, ліквідаційна комісія зобов’язана персонально попередити працівників про припинення трудових відносин не пізніше ніж за два місяці.

Наступним кроком є проведення перевірки Департаментом аудиту Державної фіскальної служби або прийняття керівником рішення про недоцільність проведення перевірок.

Документальна позапланова перевірка платників податків, щодо яких прийнято рішення про припинення юридичної особи проводиться відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Державною фіскальною може бути прийнято рішення про зняття з обліку без проведення документальної перевірки у разі, якщо суб’єкт господарювання не звітує або звітує про відсутність операцій, не має відкритих розрахункових рахунків (не відкривались або закриті більше ніж 1095 днів або виписка банку підтверджує відсутність руху коштів), не має податкового боргу, не має працівників (всіх звільнено), анульовано свідоцтва платника ПДВ, виключено з реєстрів та ін.

Після проведеної документальної позапланової перевірки платника податків та спливу законодавчо встановлених строків сплати узгоджених грошових зобов’язань такого платника податків, у разі відсутності заперечень контролюючого органу щодо здійснення державної реєстрації припинення юридичної особи, та встановлення факту відсутності заборгованості платника податків та його відокремлених підрозділів перед бюджетом щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють контролюючі органи, ДФС підписує обхідний лист такого суб’єкта господарювання та в порядку обміну інформацією між органами ДФС та ЄДР Міністерства юстиції України направляє інформацію про відсутність заперечень проти проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Наступним етапом є передача до відповідної архівної установи документів, які підлягають тривалому зберіганню, знищення печаток, штампів.

Тобто, необхідно передати до відповідної архівної установи документи, які підлягають тривалому зберіганню, в результаті чого отримати відповідну довідку. Для прикладу, тривалому зберіганню підлягають відомості про виплату заробітної плати, тощо. Повний перелік таких документів затверджено Наказом Міністерства юстиції України 14.03.2013 № 430/5.

Після завершення попередніх етапів процедури ліквідації компанії, необхідно внестизапис до ЄДР про остаточну ліквідацію компанії як юридичної особи.

Кінцевим етапом в процедурі ліквідації підприємства є внесення державним реєстратором до ЄДР даних про проведення реєстрації припинення юридичної особи шляхом ліквідації, на підставі поданої заяви про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (форма 7 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1500-16#n66). Урезультаті таких дій, державний реєстратор видає ліквідатору (голові ліквідаційної комісії) повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Користуйтеся консультацією: Збільшення статутного капіталу та перерозподіл часток учасників ТОВ

Отже, процес добровільного припинення товариства виглядає наступним чином:

1. Прийняття рішення учасниками товариства про добровільну ліквідацію компанії та фіксація такого рішення в протоколі загальних зборів учасників.
2. Повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію (державного реєстратора, нотаріуса) про початок процедури ліквідації товариства.
3. Повідомлення контролюючих органів про початок процедури ліквідації товариства.
4. Виявлення кредиторів та повідомлення останніх про початок процедури ліквідації товариства.
5. Продаж усіх активів товариства, задоволення вимог кредиторів, проведення розрахунків з учасниками товариства у відповідності до розміру їх корпоративних прав, оформлення ліквідаційного балансу товариства.
6. Закриття банківських рахунків товариства, отримання банківських виписок, анулювання свідоцтв, дозволів, акредитації на митниці, виключення з реєстрів, тощо.
7. Проведення перевірки Департаментом аудиту Державної фіскальної служби або прийняття керівником рішення про недоцільність проведення перевірок.
8. Отримання від податкового органу та управління пенсійного фонду довідок про відсутність заборгованості по сплаті податків, зборів та про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків.
9. Передача до відповідної архівної установи документів, які підлягають тривалому зберіганню, знищення печаток, штампів.
10. Внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про припинення юридичної особи.

Матеріал з Інтернету.

Чи відповідає керівник або власник збанкрутілої компанії за її борги?

У часи економічної кризи, спричиненої карантином та іншими причинами, все більше компаній можуть постати перед проблемою неплатоспроможності. Якщо компанії не вдається подолати фінансові проблеми і розрахуватися з кредиторами, то ймовірним сценарієм розвитку подій може стати банкрутство.

За загальним правилом керівник або засновник компанії не відповідає за борги компанії. Однак, із цього правила є виняток – субсидіарна відповідальність у процедурі банкрутства. Субсидіарна відповідальність ставить в один ряд збанкрутілу компанію та її керівників/засновників за усіма непогашеними боргами.

Чи може борг компанії стати особистим боргом її керівника або засновника?

1. Що таке субсидіарна відповідальність?

Субсидіарна (додаткова) відповідальність – це вид цивільної відповідальності, за якого борг боржника у непогашеній частині покладається на іншу особу.

У процедурі банкрутства субсидіарна відповідальність означає, що непогашені борги компанії-банкрута перекладаються на її керівника, засновників або інших осіб, якщо ці особи винні у неплатоспроможності компанії. Таким чином, керівник або засновник компанії може відповідати перед кредиторами особистими коштами та майном у разі недостатності майна компанії.

2. Хто може нести субсидіарну відповідальність?

Субсидіарну відповідальність можуть нести особи, рішення яких є обов’язковими для компанії або якщо ці особи якимось чином визначають дії компанії. Під час визначення особи, яка потенційного може підлягати субсидіарній відповідальності, треба виходити із повноважень відповідної особи щодо управління компанією, які визначені у законі та статутних документах компанії.

Таких осіб можна умовно поділити на декілька груп:

1) менеджмент компанії – виконавчий орган або члени виконавчого органу (директор, голова правління, члени правління, виконавчий директор, президент та ін.);

2) посадові особи інших органів управління та контролю – голова та члени наглядових рад;

3) учасники та засновники компанії – акціонери, власники корпоративних прав;

4) органи влади, уповноважені на управління комунальними та державними підприємствами – місцеві ради та виконкоми, органи управління державними підприємствами.

3. Які підстави субсидіарної відповідальності?

Для настання субсидіарної відповідальності осіб, зазначених вище, необхідне одночасно кілька умов.

По-перше, у боржника, щодо якого ініційовано процедуру з банкрутства, недостатньо майна для погашення вимог кредиторів. Тобто питання про субсидіарну відповідальність керівника або засновників може постати лише після того, як було встановлено, що майна компанії-банкрута недостатньо для покриття боргів компанії.

По-друге, банкрутство компанії сталося з вини керівника, засновників (чи інших осіб, які можуть приймати обов’язкові для боржника рішення). Тобто певні дії чи бездіяльність цих осіб мають бути кваліфіковані як доведення до банкрутства.

4. Які дії суди вважають доведенням компанії до банкрутства?

Судова практика демонструє, у яких ситуаціях суди притягують до субсидіарної відповідальності керівника або засновників компанії, якщо їхні дії призвели до банкрутства. Зокрема, суди визнавали доведенням до банкрутства такі дії:

- зняття з рахунку підприємства грошей для закупівлі товарів, без здійснення такої закупівлі;

- підписання завідомо невигідних для юридичної особи договорів;

- передання активів боржника на баланс іншого підприємства;

- накопичення зобов’язань без достатніх активів для погашення цих зобов’язань у майбутньому;

- приховання активів підприємства, неподання фінансової звітності, порушення вимог щодо зменшення статутного капіталу;

- подання фіктивної фінансової звітності за відсутності будь-якого майна чи активів.

Читайте також: Проект Трудового кодексу: чого очікувати роботодавцям і працівникам?

5. Доведення до банкрутства – це злочин?

Так, це злочин. Стаття 219 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за доведення до банкрутства. Однак, доведення до банкрутства як підстава субсидіарної відповідальності у процедурі банкрутства і доведення до банкрутства як злочин – це зовсім різні речі, з юридичної точки зору.

Щоб притягнути особу до субсидіарної відповідальності і стягнути з неї борги компанії, необов’язково притягати цю ж особу до кримінальної відповідальності за вказаний злочин. Суд може покласти на керівника або засновника компанії відповідальність за борги компанії навіть за відсутності вироку у кримінальному провадженні за ст. 219 Кримінального кодексу України.

У свою чергу, притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 219 потребує доведення наявності у діях особи складу злочину, зокрема умислу, мотиву та розміру завданої шкоди (525 000 грн. станом на 2020 рік).

6. Хто і коли може поставити питання про субсидіарну відповідальність?

На фінальному етапі процедури банкрутства (етапі ліквідації) суд призначає ліквідатора, який перебирає на себе функції керівника компанії та здійснює усі необхідні дії для продажу майна компанії з метою погашення її боргів перед кредиторами.

Лише ліквідатор може заявити вимоги до третіх осіб щодо їхньої субсидіарної відповідальності. Це може відбутися після продажу майна компанії (чи визначення його вартості), коли ліквідатор встановив недостатність цього майна для погашення боргів компанії.

7. Які докази повинен надати ліквідатор?

Ліквідатор зобов’язаний проаналізувати фінансовий стан компанії-банкрута, її фінансову та податкову звітність, інвентаризувати активи та перевірити наявність ознак доведення до банкрутства.

Зазвичай доказами доведення до банкрутства є фінансова та податкова звітність компанії, документи про вчинені угоди та фінансові операції, висновки експертів, управління юстиції, інші документи.

8. Які наслідки?

У разі прийняття судом рішення про покладення субсидіарної відповідальності на певну особу, суд постановляє стягнути борг у певній сумі з такої особи. Після набрання законної сили таким рішенням суд видає виконавчий документ, який є підставою для примусового виконання рішення суду.

Примусове виконання рішення відбувається у виконавчому провадженні, де державний або приватний виконавець вчиняє усі необхідні дії для стягнення боргу: арештовує та звертає стягнення на майно, арештовує та стягує кошти на банківських рахунках, звертає стягнення на частину заробітної плати або пенсії, забороняє виїзд за кордон.

Отже, керівник, засновник чи інша особа, яка визначає дії компанії, може стати відповідальною за борги компанії. Але лише в тому випадку, якщо така особа довела компанію до банкрутства, а майна самої компанії недостатньо, щоб погасити всі борги.

Матеріал з інтернету.