Сервіси для пошуку та аналізу судових рішень: корисно знати.
У наш час вміння користуватися сервісами з пошуку та аналізу судових рішень є не лише обовʼязковою професійною навичкою юриста, а й важливою складовою правової освіченості кожного громадянина.
Прикладів, коли такі вміння можуть бути корисними у повсякденному житті, безліч – це і визнання права власності, і стягнення заборгованості за розпискою, і розлучення, аліменти, оскарження податкового повідомлення-рішення тощо.
Юридичний порадник для ВПО підготував добірку єСервісів для тих, хто хоче бути в курсі справ.
1. Судова влада України (стан розгляду справ) – https://court.gov.ua/fair/
На сайті Судової влади України можна у полі “Сторона по справі” ввести своє ПІБ, відмітити “Я не робот” та здійснити пошук. Якщо судових справ за Вашої участі не буде знайдено, то буде вказано “Немає справ за даним критерієм”. У разі, якщо справу (справи) буде знайдено, буде зазначена ціла сукупність інформації: номер справи, предмет позову, дата, учасники справи.
2. Єдиний державний реєстр судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/
Для того, щоб перевірити чи є у конкретній справі за Вашої участі судові рішення, варто звернутися до Єдиного державного реєстру судових рішень. Це можна зробити, заповнивши поле “Справа №”.
3. Verdictum – http://surl.li/jlvji
Система пошуку та аналізу судових рішень від Ліга.Закон.
У безкоштовній версії можна перевіряти інформацію про стан судової справи, вказавши номер цієї справи.
Профільні спеціалісти можуть придбати платну версію із розширеними можливостями: використанням штучного інтелекту для оцінки перспектив розвитку справи, узагальнення судової практики тощо.
4. Суд Контроль
Мобільний застосунок, який відображає актуальну інформацію з сайтів “Судова влада України” та “Єдиний державний реєстр судових рішень”:
• для Android – http://surl.li/jlvls
• для iOS – https://cutt.ly/vwsveJFA
5. Судові засідання та реєстр
Застосунок, що дозволяє швидко та зручно дізнаватися про судові засідання в судах України та отримувати судові документи з Реєстру судових рішень.
• для Android – http://surl.li/jlvmq
• для iOS – http://surl.li/jlvng
6. Бабуся – https://court.opendatabot.ua/
Швидкий, зручний та безоплатний пошук за судовим реєстром від Opendatabot.
7. Vkursi Pro – https://vkursi.pro/
Характеризується цей ресурс як “для бізнесу”. Платформа надає можливість перевірити компанії, контрагентів, майно, зокрема чи не ведеться підприємницька діяльність з РФ/РБ, а також дізнатися, чи не фігурує контрагент у судових справах.
Зверніть увагу! Доступ до даного ресурсу безкоштовний тільки перші 7 днів користування.
8. ZakonOnline – https://zakononline.com.ua/
Юридична база даних, що дозволяє швидко знайти необхідний нормативний акт, судове рішення або правову позицію.
9. Суд на долоні – https://conp.com.ua/
Пошуково-аналітичний портал, який містить як вільний, так і професійний доступ. Для журналістів передбачений безкоштовний професійний доступ.
Джерело: https://porady.org.ua/servisy-dlya-poshuku-ta-analizu-sudovykh-rishen-korysno-znaty-yak-yurystam-tak-i-kozhnomu-dlya?fbclid=IwY2xjawHmZ4VleHRuA2FlbQIxMQABHQlBepXOvT9ArfXHOk1LsHKkbMFJbgnx7PCMZIRhhk_kRDPVZP4CKta5TQ_aem_e5VozDJL6Ut266hJ0zX7EA&sfnsn=mo
Спільна власність: що робити?
Спільна власність – це майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Спільна власність поділяється на:- спільну сумісну власність – власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності (класичний приклад – власність подружжя);- спільну часткову власність – власність двох чи більше осіб із визначенням часток (наприклад, власність спадкоємців на майно, що набувається ними в процесі спадкування).Діє також наступне правило, встановлене ч. 4 ст. 355 Цивільного кодексу України: спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.Особливістю спільного майна є те що є співвласники, володіють і користуються і розпоряджаються ним спільно.Згідно з ст. 369 Цивільного кодексу України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.Правочин (договір) щодо розпорядження спільним майном може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч.4 ст. 369 ЦК України).Спільна власність може виникати між подружжям, між спадкоємцями, між особами, що спільно, наприклад, звернулися за реєстрацією торговельної марки.Спільна власність – це завжди проблема, якої варто уникати за можливості в доступний вам спосіб. Повірте, завжди є вихід.Які ж є варіанти уникнення існування режиму спільної власності? Розглянемо деякі з таких варіантів детальніше.1. Укладення шлюбного договору між подружжям або укладення договору про поділу майна подружжя.Нагадаємо про те, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.Тобто, подружжя має можливість укласти шлюбний договір, де відразу убезпечать виникнення спільної власності, передбачивши перехід до кожного з подружжя того чи іншого майна в особисту приватну власність.У шлюбному договорі сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України (Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з подружжя. Сторони можуть також домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (ст. 97 Сімейного кодексу України).Якщо йде мова про пару, що перебуває в процесі розлучення, вихід також є – укласти договір про поділ майна. Також цілком дієвий спосіб, що підтверджено також і судовою практикою (справа №753/19919/19).2. Укладення спадкоємцями договору про поділ спадкового майна.Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (ст. ст. 1267, 1278 Цивільного кодексу України).Якщо спадкоємці дійшли згоди про поділ спадщини, вони мають право укласти відповідний договір. Такий договір має бути укладено письмово і нотаріально посвідчено.Предметом такого договору є спадкове майно. До нього входять всі речі, права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.Отже, спадкоємці мають можливість укласти договір про поділ спадкового майна, таким чином, також здійснивши поділ наявного спадкового майна, не допустивши виникнення права спільної часткової власності.3. Укладення договору про співпрацю, де детально визначити порядок спільного користування торговельною маркою.Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно (ст. 428 Цивільного кодексу України).Взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними.У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має право давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва (ч. 3 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).Таким чином, спільна власність – це завжди проблема та «обтяження» наявного у вас майна діяти в порядку й спосіб, узгоджений із іншим співвласником. Саме тому, за можливості рекомендуємо користуватися дієвими способами уникнення існування режиму спільної власності.
Інформація з Інтернету.
Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки
Верховний суд: особливості та судова практика щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки
29 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/360/22, провадження № 61-14266св23 (ЄДРСРУ № 121273374) досліджував питання щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20).
У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18.06.2014 року у справі № 6-69цс14; від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15; від 02.12.2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16.03.2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16.01.2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 20.02.2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20.03.2019 року у справі № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20.11.2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24.06.2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18.12.2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших.
При цьому, 9 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 509/1161/18, провадження № 61-6332св23 (ЄДРСРУ № 120602586) звертає увагу на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).
ВИСНОВОК:
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Домашнє насильство: три поради юриста
Домашнє насильство це умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Звертаю увагу, що словесні образи, висловлюванні нецензурною лайкою, що завдало морального та психологічного болю, приниженні її честі та гідності є психологічним насильством, за яке встановлена відповідальність.
Як запобігти домашньому насильству?
1. Дистанціюватись
2. Розлучитись
3. Притягнути кривдника до відповідальності
Не має іншого шляху убезпечити себе від кривдника, як вирішити питання щодо окремого проживання.
Також раджу розлучитись та закрити всі питання майнового характеру (поділ майна подружжя, стягнення аліментів, припинення спільного бізнесу тощо), що позбавить кривдника будь-яких важелів впливу на Вас та мінімізує необхідність спілкування.
За кожним фактом фізичного насильства без вагань викликайте поліцію за номером “102”. За фактом домашнього насильства працівники поліції складуть протокол про адміністративне правопорушення.
Фіксуйте тілесні пошкодження, навіть якщо це легкі синці, де і як це правильно зробити з’ясуйте у працівників поліції, які прибули за викликом. Недостатньо просто зробити фото на власний мобільний пристрій.
Факт документування кожного окремого випадку домашнього насильства має значення для доказування систематичності та притягнення кривдника до кримінальної відповідальності.
За вчинення домашнього насильства особа карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.
Інформація з Інтернету
Чи можна визнати недійсним договір позики, що був укладений одним з подружжя
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно із частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
На підставі частини другої статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суда з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Таким чином, для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у частині першій статті 1047 ЦК України, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.
Отже, згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуваєу їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (чатина перша статті 1047 ЦК України), має бути надана у письмовій формі.
У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі частини другої статті 65 СК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 викладено правовий висновок про те, що відсутність згоди одного із співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи – контрагента за таким договором.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Інформація з Інтернету.