Домашнє насильство: три поради юриста
Домашнє насильство це умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Звертаю увагу, що словесні образи, висловлюванні нецензурною лайкою, що завдало морального та психологічного болю, приниженні її честі та гідності є психологічним насильством, за яке встановлена відповідальність.
Як запобігти домашньому насильству?
1. Дистанціюватись
2. Розлучитись
3. Притягнути кривдника до відповідальності
Не має іншого шляху убезпечити себе від кривдника, як вирішити питання щодо окремого проживання.
Також раджу розлучитись та закрити всі питання майнового характеру (поділ майна подружжя, стягнення аліментів, припинення спільного бізнесу тощо), що позбавить кривдника будь-яких важелів впливу на Вас та мінімізує необхідність спілкування.
За кожним фактом фізичного насильства без вагань викликайте поліцію за номером “102”. За фактом домашнього насильства працівники поліції складуть протокол про адміністративне правопорушення.
Фіксуйте тілесні пошкодження, навіть якщо це легкі синці, де і як це правильно зробити з’ясуйте у працівників поліції, які прибули за викликом. Недостатньо просто зробити фото на власний мобільний пристрій.
Факт документування кожного окремого випадку домашнього насильства має значення для доказування систематичності та притягнення кривдника до кримінальної відповідальності.
За вчинення домашнього насильства особа карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.
Інформація з Інтернету
Чи можна визнати недійсним договір позики, що був укладений одним з подружжя
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно із частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
На підставі частини другої статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суда з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Таким чином, для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у частині першій статті 1047 ЦК України, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.
Отже, згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуваєу їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (чатина перша статті 1047 ЦК України), має бути надана у письмовій формі.
У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі частини другої статті 65 СК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 викладено правовий висновок про те, що відсутність згоди одного із співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи – контрагента за таким договором.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Інформація з Інтернету.