Заповіт з умовою: що це таке і що буде, якщо не виконати умови?
У заповіті можна вказати не лише спадкоємців та майно, яке вони мають отримати, але й умови, за яких вони його успадкують. Крім того, заповідач може покласти певні обов’язки на спадкоємців. Які умови можна вказати та що буде, якщо вони не будуть виконані — роз’яснюють юристи системи надання безоплатної правничої допомоги.
У заповіті з умовою заповідач вказує умову, яку потрібно виконати для отримання спадщини. Це може бути умова, що має бути виконана до смерті спадкодавця або після.
Наприклад, батько може скласти заповіт, де написано, що його діти отримають спадщину, якщо за життя батька закінчать навчання, проживатимуть у певному місці, народять дитину тощо.
Або спадкоємець має організувати похорон заповідача у визначений спосіб, здійснити благодійні внески, розпорядитися певним чином речами спадкодавця тощо.
Умови та обов’язки не повинні суперечити закону або моральним засадам суспільства.
Якщо умова заповіту незрозуміла
Тоді спадкоємці самі можуть домовитися, як тлумачити заповіт. Якщо вони не дійшли згоди — звернутися до суду.
Чи можна отримати спадщину, не виконавши умови
Ні. Також не можна визнати умову недійсною на підставі, що людина не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Якщо спадкоємець не виконає умови
Заповідач може визначити іншого спадкоємця на випадок, якщо основний спадкоємець помре до відкриття спадщини, відмовиться від спадщини, буде усунений від спадкування.
Якщо іншого спадкоємця не буде визначено або умови не виконані — спадкування відбувається за законом.
Де отримати юридичну підтримку
Кожна людина може отримати безоплатно консультацію юриста від системи надання безоплатної правничої допомоги. Юристи розкажуть як діяти у вашій ситуації.
Деякі категорії людей також мають право на безоплатну допомогу зі зверненням до суду. Це ВПО, діти, люди з низьким доходом (працездатні – з доходом до 6056 грн/міс.; пенсіонери (за віком, вислугою років) – 4722 грн/міс.; з інвалідністю – якщо пенсія чи соцдопомога до 6056 грн), ветерани війни (інші категорії наведені у статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»). Юристи детально вивчать ваші обставини, за потреби складуть та подадуть до суду заяву і представлятимуть ваші інтереси у суді.
Інформація з Інтернету.
Майно 2025. Чи потрібно укладати договір про спільне проживання чоловіка та жінки — роз’яснення Мінюсту
У сучасному світі дедалі більше пар віддають перевагу спільному проживанню без реєстрації шлюбу. При цьому юристи радять парам укладати договір про спільне проживання.
Головні аспекти договору про спільне проживання чоловіка та жінки роз’яснило Міністерство юстиції України.
Чому потрібно укладати договір про спільне проживання
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, які регулюють питання права спільної сумісної власності подружжя.
Однак у разі розірвання стосунків на практиці важко довести, що певне майно є спільною сумісною власністю. Якщо чоловік та жінка залишилися не в хороших стосунках і не дійшли згоди щодо поділу спільно нажитого майна, це питання вирішується шляхом звернення до суду з позовом про визнання факту проживання однією сім’єю та про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна.
Для того, щоб уникнути непорозумінь і конфліктів, забезпечити захист прав та інтересів обох сторін, можна укласти договір про спільне проживання чоловіка та жінки. Це важливий інструмент для врегулювання відносин між людьми, які проживають разом, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Зауважуємо, що жодна із сторін не повинна перебувати в офіційному шлюбі.
Що може містити такий договір
1. Дату початку спільного проживання.
2. Інформацію про правовий режим майна, набутого під час проживання однією сім’єю.
3. Домовленість про право користування майном, яке набуте у спільну сумісну власність, або майном, що є особистою власністю чоловіка чи жінки.
4. Спосіб поділу майна, у тому числі у разі припинення стосунків.
Договір може містити будь-які не заборонені законодавством умови та які не суперечать моральним засадам суспільства.
Правочин не може регулювати особисті відносини подружжя та особисті відносини між ними та дітьми.
Він має бути оформлений письмово. Нотаріально посвідчувати законодавством не вимагається.
Однак оформлення такого договору у нотаріуса має свої переваги, зокрема нотаріус:
▪ допоможе скласти проєкт договору та надасть роз’яснення з питань вчинення нотаріальної дії;
▪ визначить обсяг цивільної дієздатності сторін;
▪ перевірить, чи відповідає зміст посвідчуваного ним правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін;
▪ з’ясує та переконається, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки.
Договір про спільне проживання допоможе забезпечити прозорість у фінансових і майнових питаннях і створить міцну правову основу для спільного життя.
Джерело: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/podil-mayna-2025-chi-potribno-ukladati-dogovir-pro-spilne-prozhivannya-roz-yasnennya-minyustu-50499717.html
Поділ майна подружжя: що потрібно знати?
Перше, що потрібно знати – яке майно є спільним, а яке особистим
За загальним правилом, будь-яке майно, набуте одним із подружжя під час шлюбу вважається для подружжя спільним. Це правило діє навіть якщо другий із подружжя не вказаний у правовстановлюючих документах на майно. Також, закон відносить до спільного майна подружжя (1) доходи отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія тощо), (2) речі набуті одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо). Це означає, що сам факт набуття майна чи коштів в період шлюбу є достатньою підставою, щоб вважати їх спільними. Частки кожного з подружжя є рівними (Ѕ та Ѕ), а розпоряджатись спільним майном подружжя може лише за спільною згодою.
Водночас існує майно, що набуте в шлюбі, але є особистим для кожного з подружжя. Найбільш розповсюдженими категоріями такого особистого майна є:
· майно набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
· майно набуте за кошти, які належали чоловіку/дружині особисто;
· житло або земельна ділянка набуті внаслідок приватизації (виключення: приватизація житла в період із 08.02.2011 р. по 12.06.2012 р. – тоді приватизоване житло вважалося спільним);
· речі індивідуального користування, в тому числі коштовності (навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя);
· премії, нагороди, які чоловік/дружина одержали за особисті заслуги.
Отже, вирішуючи питання про поділ майна подружжя варто перш за все зрозуміти, що може бути предметом поділу, а що ні.
Друге, що потрібно знати – при поділі спільного майна враховуються борги подружжя
За час шлюбу нерідко хтось із подружжя (а іноді обидва) оформлюють кредити, беруть у позику кошти або стають боржниками за іншими фінансовими зобов’язаннями. Законом визначені два головні критерії, які надають боргам статус спільних:
· укладення договору (за яким виникають борги) в інтересах сім’ї;
· використання на потреби сім’ї майна або коштів, отриманих за договором.
Перший критерій може бути встановлений на підставі заяви другого з подружжя (який не є стороною договору) про свою обізнаність і згоду з укладенням такого договору. Другий критерій може бути встановлений, виходячи з наслідків договору та реальної користі, яку отримала сім’я від його укладення. Тобто, позитивний ефект від використання майна чи коштів, отриманих одним із подружжя за договором має відчути не лише він особисто, а й інші члени сім’ї. Наприклад, при оформленні кредиту на житло, в якому надалі проживає подружжя, можна стверджувати про спільність зобов’язань із погашення кредиту. Ця обставина має враховуватись при поділі майна подружжя.
Третє, що потрібно знати – які є способи поділу майна подружжя
В Україні фактично існують два таких способи – договірний або судовий.
Договірний порядок застосовується в тому випадку, коли у подружжя немає спору щодо (а) складу спільного майна, і (б) порядку його поділу. У такому випадку сторони можуть укласти письмовий договір із переліком спільного майна, а також визначити за ким із подружжя після укладення договору визнається право власності на таке майно. Особливістю такого договору є те, що в разі поділу (виділу частини) нерухомості договір обов’язково має бути посвідчений нотаріально. У договорі подружжя може встановити правовий статус майна як особистої приватної власності одного з подружжя, або як спільної часткової власності – тобто, визначити конкретні частки кожного з подружжя в майні та залишити його в спільному користуванні. Також, договором може бути врегульований порядок врахування спільних боргових зобов’язань подружжя.
Якщо подружжя не може домовитись про склад та/або порядок поділу спільного майна, спір може бути вирішений судом. Для цього необхідно підготувати позовну заяву, в якій запропонувати порядок поділу майна. Позовна заява подається до суду за місцем проживання другого з подружжя. Якщо вимоги стосуються, зокрема, поділу нерухомості, то звертатись потрібно до суду за місцем розташування найдорожчого об’єкту. При зверненні до суду обов’язково потрібно сплатити судовий збір, який складає 1% від ціни позову, але не може перевищувати трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на момент підготовки публікації це 8 052 грн). Також, до позовної заяви потрібно додати докази, що підтверджують набуття майна під час шлюбу, належність майна кожному з подружжя (або спільно), вартість такого майна, склад спільних боргових зобов’язань. Врешті, треба запропонувати порядок поділу майна і врахування боргових зобов’язань. Якщо одна зі сторін не визнає запропоновану іншою стороною вартість майна, найбільш переконливим для суду доказом буде результат судової експертизи, що може бути проведена за клопотанням однієї зі сторін спору.
За результатом розгляду справи суд приймає рішення, яке набирає законної сили після закінчення 30-денного строку на подання апеляційної скарги (якщо скаргу не подано). У разі подання апеляційної скарги, судове рішення набирає законної сили одразу після апеляційного перегляду.
Отже, є різні способи поділу майна подружжя. Договірний порядок є більш швидким та емоційно простішим. При цьому, він потребує взаєморозуміння між сторонами. За наявності конфлікту, найбільш ефективний варіант – це звернення до суду. Такий варіант є більш затратним і довгим, але не потребує узгодження запропонованого варіанту поділу з другою стороною.
Четверте, що потрібно знати – коли майно подружжя можна (і треба) поділити
Існує помилкове судження, що майно можна поділити тільки при розлученні. Це не так. Майно, набуте подружжям у спільну власність, можна поділити:
· під час шлюбу;
· одночасно з вирішенням питання про розлучення;
· після розлучення.
Обраний підхід залежить від позиції кожного з подружжя та цілей, які кожен із них перед собою ставить. Як показує практика, найбільш ефективним є поділ майна в договірному порядку до розірвання шлюбу. В такому випадку, презюмується, що сторони не приховують майно один від одного та обирають компромісний варіант поділу, який влаштовує обох.
Якщо спір переходить в судову площину, це свідчить про наявність конфлікту у відносинах сторін. До такого способу поділу завжди слід ретельно готуватись. Серед ризиків судового вирішення поділу майна подружжя можна віднести: створення штучних боргів іншим із подружжя або приховування майна (особливо майна, що не підлягає державній реєстрації). Варто пам’ятати, що за усталеним підходом судової практики, поділу підлягає лише майно, що наявне у сторін під час розгляду справи. У цьому контексті найбільші ризики стосуються готівкових грошових коштів, коштовностей та іншого майна права на яке не зафіксовані у передбаченому законом порядку. Тобто, в разі приховування таких об’єктів однією зі сторін, іншій буде важко домогтися його поділу, адже в суді потрібно надати докази, що таке майно дійсно є в розпорядженні сторін. Для мінімізації таких ризиків слід ще до звернення до суду фіксувати обсяг наявного майна та мати докази належності його одному з подружжя.
Окремо слід звернути увагу на поділ майна подружжя після розірвання шлюбу. Такий варіант можливий як в договірному, так і в судовому порядку. Адже, по закону, майно підлягає поділу незалежно від факту розірвання шлюбу. Для вирішення цього питання після розлучення слід зважати на строки позовної давності. Мова йде про 3-річний строк, протягом якого колишній із подружжя може вимагати поділу майна подружжя в судовому порядку. Слід розуміти, що вказаний строк починає відраховуватись не з моменту розірвання шлюбу, а від моменту коли колишній із подружжя дізнається про порушення його прав на спільне майно. Для прикладу можна навести таку ситуацію: в шлюбі набувається будинок на ім’я одного з подружжя. Питання про його поділ не вирішується ні при розірванні шлюбу, ні після. Через багато років після розірвання шлюбу, той із подружжя (колишнього), на кого зареєстрований будинок, самостійно його продає і привласнює всі кошти. В такому разі другий із подружжя (колишнього) має право на отримання компенсації половини вартості будинку, як такого що був проданий без його/її згоди. При цьому, звернутися до суду з відповідним позовом можна протягом трьох років як особа дізналася (або очевидно повинна була дізнатися) про факт продажу будинку.
Загальна рекомендація щодо вибору найоптимальнішого «моменту» поділу майна подружжя – вирішувати це питання як тільки з’являється розуміння щодо неможливості/небажання його подальшого спільного використання. Не бажано відкладати це питання на потім, адже з плином часу деякі з об’єктів поділу можуть зникнути або втратити свою цінність/вартість. Звісно, усі життєві ситуації унікальні, а тому, потребують індивідуального підходу для ефективного вирішення.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/ru/news/219974_podl-mayna-podruzhzhya-shcho-potrbno-znati
ЯКИЙ РОЗМІР АЛІМЕНТІВ У 2025 РОЦІ, ЯК ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ТА ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ.
Який розмір аліментів у 2025 році
Згідно із Сімейним кодексом України, батьки зобов’язані утримувати дитину від народження до досягнення нею повноліття.
Якщо один із батьків живе окремо від дитини, тоді він повинен сплачувати аліменти, регулярні щомісячні платежі для її забезпечення до досягнення нею 18-річного віку.
Аліменти можуть сплачуватися і на повнолітню дитину (до 23 років), якщо вона потребує фінансової допомоги через навчання або непрацездатність.
Мінімальний розмір аліментів в Україні прив’язаний до прожиткового мінімуму. Він не може бути меншими за половину (50%) прожиткового мінімуму, визначеного для дітей певної вікової категорії.
Прожитковий мінімум на дітей у 2025 році залишиться на рівні 2024 року, згідно із законом України Про Державний бюджет України на 2025 рік.
Тож аліменти на дітей у 2025 році становлять:
- 2 563 грн — для дітей віком до 6 років;
- 3 196 грн — для дітей віком від 6 до 18 років;
- 3 028 грн — для дітей віком від 18 до 23 років.
Зазначимо, що максимальна сума аліментів 2025 не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, зокрема:
- для дітей віком до 6 років сума становить — 25 630 грн;
- для дітей віком від 6 до 18 років сума становить — 31 960 грн.
Яка сума аліментів на одну дитину, дві та більше дітей у 2025 році
Розмір аліментів визначається залежно від кількості дітей.
Схема розрахунку має такий вигляд:
- на одну дитину — 1/4 від суми доходу;
- на двох дітей — 1/3 від суми доходу;
- на трьох та більше дітей — 1/2 від доходу.
Під час визначення розміру аліментів суд звертає увагу на:
- основну заробітну плату чи пенсію;
- винагороди, всі види доплат чи надбавок до зарплатні, враховуючи премії;
- наявність у платника аліментів інших дітей чи родичів, які є непрацездатними;
- стан здоров’я дитини та батьків;
- плату за оренду земельної ділянки або земельної частки;
- інші обставини, які можуть мати істотне значення для визначення суми аліментів.
Якщо прожитковий мінімум на дітей буде збільшено, тоді визначені суми аліментів будуть переглянуті.
Аліменти 2025 сплачуються:
- у строк, встановлений у виконавчому листі або постанові про стягнення аліментів;
- до 10-го числа місяця, який слідує за місяцем, за який здійснюється стягнення;
- не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати заробітної плати, стипендії чи пенсії.
Під час дії воєнного стану на території України аліменти на дітей у 2025 році мають сплачуватися. Попри те, що ВР ухвалила закон, яким було передбачено, що припиняються звернення щодо стягнення на заробітну плату або інший дохід боржника, проте цей закон не поширюється на стягнення аліментів.
Тобто питання стягнення аліментів під час війни в Україні не зазнало змін.
Інформація з Інтернету
Сервіси для пошуку та аналізу судових рішень: корисно знати.
У наш час вміння користуватися сервісами з пошуку та аналізу судових рішень є не лише обовʼязковою професійною навичкою юриста, а й важливою складовою правової освіченості кожного громадянина.
Прикладів, коли такі вміння можуть бути корисними у повсякденному житті, безліч – це і визнання права власності, і стягнення заборгованості за розпискою, і розлучення, аліменти, оскарження податкового повідомлення-рішення тощо.
Юридичний порадник для ВПО підготував добірку єСервісів для тих, хто хоче бути в курсі справ.
1. Судова влада України (стан розгляду справ) – https://court.gov.ua/fair/
На сайті Судової влади України можна у полі “Сторона по справі” ввести своє ПІБ, відмітити “Я не робот” та здійснити пошук. Якщо судових справ за Вашої участі не буде знайдено, то буде вказано “Немає справ за даним критерієм”. У разі, якщо справу (справи) буде знайдено, буде зазначена ціла сукупність інформації: номер справи, предмет позову, дата, учасники справи.
2. Єдиний державний реєстр судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/
Для того, щоб перевірити чи є у конкретній справі за Вашої участі судові рішення, варто звернутися до Єдиного державного реєстру судових рішень. Це можна зробити, заповнивши поле “Справа №”.
3. Verdictum – http://surl.li/jlvji
Система пошуку та аналізу судових рішень від Ліга.Закон.
У безкоштовній версії можна перевіряти інформацію про стан судової справи, вказавши номер цієї справи.
Профільні спеціалісти можуть придбати платну версію із розширеними можливостями: використанням штучного інтелекту для оцінки перспектив розвитку справи, узагальнення судової практики тощо.
4. Суд Контроль
Мобільний застосунок, який відображає актуальну інформацію з сайтів “Судова влада України” та “Єдиний державний реєстр судових рішень”:
• для Android – http://surl.li/jlvls
• для iOS – https://cutt.ly/vwsveJFA
5. Судові засідання та реєстр
Застосунок, що дозволяє швидко та зручно дізнаватися про судові засідання в судах України та отримувати судові документи з Реєстру судових рішень.
• для Android – http://surl.li/jlvmq
• для iOS – http://surl.li/jlvng
6. Бабуся – https://court.opendatabot.ua/
Швидкий, зручний та безоплатний пошук за судовим реєстром від Opendatabot.
7. Vkursi Pro – https://vkursi.pro/
Характеризується цей ресурс як “для бізнесу”. Платформа надає можливість перевірити компанії, контрагентів, майно, зокрема чи не ведеться підприємницька діяльність з РФ/РБ, а також дізнатися, чи не фігурує контрагент у судових справах.
Зверніть увагу! Доступ до даного ресурсу безкоштовний тільки перші 7 днів користування.
8. ZakonOnline – https://zakononline.com.ua/
Юридична база даних, що дозволяє швидко знайти необхідний нормативний акт, судове рішення або правову позицію.
9. Суд на долоні – https://conp.com.ua/
Пошуково-аналітичний портал, який містить як вільний, так і професійний доступ. Для журналістів передбачений безкоштовний професійний доступ.
Джерело: https://porady.org.ua/servisy-dlya-poshuku-ta-analizu-sudovykh-rishen-korysno-znaty-yak-yurystam-tak-i-kozhnomu-dlya?fbclid=IwY2xjawHmZ4VleHRuA2FlbQIxMQABHQlBepXOvT9ArfXHOk1LsHKkbMFJbgnx7PCMZIRhhk_kRDPVZP4CKta5TQ_aem_e5VozDJL6Ut266hJ0zX7EA&sfnsn=mo
Спільна власність: що робити?
Спільна власність – це майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Спільна власність поділяється на:- спільну сумісну власність – власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності (класичний приклад – власність подружжя);- спільну часткову власність – власність двох чи більше осіб із визначенням часток (наприклад, власність спадкоємців на майно, що набувається ними в процесі спадкування).Діє також наступне правило, встановлене ч. 4 ст. 355 Цивільного кодексу України: спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.Особливістю спільного майна є те що є співвласники, володіють і користуються і розпоряджаються ним спільно.Згідно з ст. 369 Цивільного кодексу України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.Правочин (договір) щодо розпорядження спільним майном може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч.4 ст. 369 ЦК України).Спільна власність може виникати між подружжям, між спадкоємцями, між особами, що спільно, наприклад, звернулися за реєстрацією торговельної марки.Спільна власність – це завжди проблема, якої варто уникати за можливості в доступний вам спосіб. Повірте, завжди є вихід.Які ж є варіанти уникнення існування режиму спільної власності? Розглянемо деякі з таких варіантів детальніше.1. Укладення шлюбного договору між подружжям або укладення договору про поділу майна подружжя.Нагадаємо про те, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.Тобто, подружжя має можливість укласти шлюбний договір, де відразу убезпечать виникнення спільної власності, передбачивши перехід до кожного з подружжя того чи іншого майна в особисту приватну власність.У шлюбному договорі сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України (Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з подружжя. Сторони можуть також домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (ст. 97 Сімейного кодексу України).Якщо йде мова про пару, що перебуває в процесі розлучення, вихід також є – укласти договір про поділ майна. Також цілком дієвий спосіб, що підтверджено також і судовою практикою (справа №753/19919/19).2. Укладення спадкоємцями договору про поділ спадкового майна.Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (ст. ст. 1267, 1278 Цивільного кодексу України).Якщо спадкоємці дійшли згоди про поділ спадщини, вони мають право укласти відповідний договір. Такий договір має бути укладено письмово і нотаріально посвідчено.Предметом такого договору є спадкове майно. До нього входять всі речі, права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.Отже, спадкоємці мають можливість укласти договір про поділ спадкового майна, таким чином, також здійснивши поділ наявного спадкового майна, не допустивши виникнення права спільної часткової власності.3. Укладення договору про співпрацю, де детально визначити порядок спільного користування торговельною маркою.Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно (ст. 428 Цивільного кодексу України).Взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними.У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має право давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва (ч. 3 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).Таким чином, спільна власність – це завжди проблема та «обтяження» наявного у вас майна діяти в порядку й спосіб, узгоджений із іншим співвласником. Саме тому, за можливості рекомендуємо користуватися дієвими способами уникнення існування режиму спільної власності.
Інформація з Інтернету.
Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки
Верховний суд: особливості та судова практика щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки
29 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/360/22, провадження № 61-14266св23 (ЄДРСРУ № 121273374) досліджував питання щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20).
У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18.06.2014 року у справі № 6-69цс14; від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15; від 02.12.2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16.03.2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16.01.2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 20.02.2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20.03.2019 року у справі № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20.11.2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24.06.2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18.12.2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших.
При цьому, 9 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 509/1161/18, провадження № 61-6332св23 (ЄДРСРУ № 120602586) звертає увагу на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).
ВИСНОВОК:
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Домашнє насильство: три поради юриста
Домашнє насильство це умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Звертаю увагу, що словесні образи, висловлюванні нецензурною лайкою, що завдало морального та психологічного болю, приниженні її честі та гідності є психологічним насильством, за яке встановлена відповідальність.
Як запобігти домашньому насильству?
1. Дистанціюватись
2. Розлучитись
3. Притягнути кривдника до відповідальності
Не має іншого шляху убезпечити себе від кривдника, як вирішити питання щодо окремого проживання.
Також раджу розлучитись та закрити всі питання майнового характеру (поділ майна подружжя, стягнення аліментів, припинення спільного бізнесу тощо), що позбавить кривдника будь-яких важелів впливу на Вас та мінімізує необхідність спілкування.
За кожним фактом фізичного насильства без вагань викликайте поліцію за номером “102”. За фактом домашнього насильства працівники поліції складуть протокол про адміністративне правопорушення.
Фіксуйте тілесні пошкодження, навіть якщо це легкі синці, де і як це правильно зробити з’ясуйте у працівників поліції, які прибули за викликом. Недостатньо просто зробити фото на власний мобільний пристрій.
Факт документування кожного окремого випадку домашнього насильства має значення для доказування систематичності та притягнення кривдника до кримінальної відповідальності.
За вчинення домашнього насильства особа карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.
Інформація з Інтернету
Чи можна визнати недійсним договір позики, що був укладений одним з подружжя
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно із частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
На підставі частини другої статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суда з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Таким чином, для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у частині першій статті 1047 ЦК України, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.
Отже, згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуваєу їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (чатина перша статті 1047 ЦК України), має бути надана у письмовій формі.
У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі частини другої статті 65 СК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 викладено правовий висновок про те, що відсутність згоди одного із співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи – контрагента за таким договором.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Інформація з Інтернету.